Салман Рушді. Схід, Захід

Сьогоднішній мій допис – про першу прочитану мною книгу Салмана Рушді «Схід, Захід». За «відкриття» цього автора дуже дякую Vika Nobis (її чудовий блог читати тут) та Gala Ovcharenko. Справді, неординарна особистість автора із не менш неординарною біографією (духовний лідер Ірану аятолла Хомейні видав релігійний едикт — фетву, в якій назвав вбивство Рушді богоугодною справою). Хоч я зустрічала таку думку, що з цієї збірки оповідань знайомство з ним не слід починати (бо «трохи занудно», місцями то «надто просто», то «мізки навиворіт»), і що повнометражна проза Рушді цікавіша в рази, проте моє читання оповідань почалось випадково і одразу поглинуло мене. Книга прочиталася на одному диханні. Може, місцями було передбачувано, попри всю абсурдність розв’язки у деяких сюжетах, бо автор сам скеровує читача до певних здогадок та припущень. Тобто особисто у мене на завершення багатьох оповідань вже була якась версія розв’язки, в решті-решт близька до тексту. Хоча не скажу, що це розчаровувало мене, бо деякі оповідання, дійсно, треба «переварити», ба!, навіть перечитати згодом.

Дев’ять оповідань збірки присвячені «Сходу», «Заходу» та «Сходу і Заходу». Східні оповідання мені були більш зрозумілі, хоча, як Ви знаєте, я людина Заходу:-) Вони написані просто, лаконічно, чітко. Західні оповідання більш чудернацькі, заплутані. А оповідання про Схід і Захід разом – це завжди якась боротьба, трагедія, аж до історичної обрАзи. Мені запам’яталась одна цитата з оповідання «Чеков та Зулу», бо дещо аналогічне (і не тільки по відношенню до індійської, а й античної, перської, чи взагалі культури усіх колишніх колоній Британської імперії) неодноразово спадало на думку, коли ми з чоловіком були у Британському музеї в Лондоні:

«"воровство" здесь теперь лишь фигурa речи. Ведь я о музеях, полных индийских сокровищ. Ведь все эти городa, всё их блaгополучие - всё построено нa нaгрaбленном. И тaк дaлее, и тому подобное. Мы, конечно, простили, зaбыли - тaков нaш нaционaльный хaрaктер. Но зaбывaть-то кaк рaз необязaтельно.»

Власне, автор не залишив мене байдужою ні до своєї творчості, ні до своєї особистої історії. Мені хочеться продовжити знайомство з ним. Він дивний, неоднозначний, містичний, він навіть класичний шекспірівський сюжет про Гамлета нереально по-новому «прочитав» для мене.

Рада, що незабаром зможу відправитись у нову «подорож» до Індії разом із сером Салманом Рушді. Буду вдячна за поради знавців цього британського письменника.