Учора була в Палаці «Україна» на хореографічному шоу «The Great Gatsby Ballet». І, як заявлено на веб-сторінках
проекту та афіші Палацу, «це більше, ніж балет!».
Як Ви вже зрозуміли з назви шоу, це за мотивами роману
Френсіса Скотта Фіцджеральда «Великий Гетсбі». Його світова прем’єра відбулась
у жовтні 2014 року в Києві та мала такий успіх, що 4 квітня 2016 року Київ мав
можливість знову приймати у себе цю унікальну постановку. Чим вона унікальна?
Бо у ній є все, що справляє враження як на глядача простого, так і спокушеного:
балет, шикарна музика із натяком на 20ті роки минулого століття, кіно у вигляді
сповільненого відео на тлі балету.
Тож по черзі.
По-перше, балет: це і класичний балет, і сучасний
танець. Головну роль у «The
Great Gatsby Ballet» виконує український танцівник, єдиний
у світі володар чотирьох Гран-прі провідних балетних конкурсів – Денис
Матвієнко. Артур Гаспар (виконавець ролі Тома Бьюкенена) – соліст епатажного всесвітньо
відомого танцювального гурту Kazaky. А хореограф Дуайт Роден співпрацює з
цирком Дю Солей, ставить шоу для Принца, U2 та Ленні Кравіца, танцювальні сцени
для голлівудських кінострічок. Творчий склад, географія постановок, у яких
задіяні танцівники, багатожанровість їх репертуару – усе вражає. І хоч я не є спокушеним
поціновувачем балету (мабуть, за все життя була на трьох постановках, і ті –
класичні), можу поділитись враженнями тільки на рівні «сподобалось/не
сподобалось». Сподобалось! Я навіть у якийсь момент уявила, що дивлюсь це
дійство на Бродвеї.
По-друге, музика: ніколи б не припустила навіть,
якби не прочитала на афіші, що композитором проекту є Константин Меладзе (пишу ім’я
саме так, бо, даруйте, не можу збагнути, куди в його українському варіанті «ділась»
літера «Н», адже ж воно походить від лат. Constans («постійний», «стійкий»)). Звукове оформлення різнопланове, емоційне, напружене.
А в одному місці постановки воно майже відсутнє: у Великому залі Палацу в
режимі крещендо звучали удари, і хоч не знаю, яким музичним інструментом вони
досягаються – я ж-бо не музикант, але сприйняла їх наче таку собі творчу
інтерпретацію ритмів серця. Це, власне, є тими різкими дисонансами, які з’явилися
в американській музиці початку ХХ століття. І уявіть собі, щоб під це! «музичне»
оформлення танцівникам довелось виконувати свої па. Під час цієї фактично «німої»
сцени глядацький зал завмер, тому що вона виглядала і по-новаторськи, і водночас
незвично, тому кожен – в силу своєї уяви – або прийняв цей авторський спец. ефект,
або просто поіронізував (мені зі спини донеслось кілька жартів з цього приводу).
А ще мені дуже сподобалося жіноче вокальне соло на початку та в кінці першої
дії. І хоч то була фонограма (так, принаймні, було написано на афіші), але голос
пронизливий, оксамитовий, зрілий, розкотистий, чимсь мені схожий на Ніно
Катамадзе, хоча це, звісно, не вона. Власне, К.Меладзе мене «розчарував» … в
хорошому значенні :-): я ж-бо вважала його попсовим композитором, а тут таке
музичне відкриття для мене.
По-третє,
кіно. Як я вже згадала вище, на тлі усього балетного шоу постійно йшов відповідний
кожній сцені відеоряд. Він був у режимі сепія, кадри сповільнені, і це не
уривки з якогось фільму, а це абстрактні відео-картини в стилі модерн, на тлі
яких розгортаються події роману Френсіса Скотта Фіцджеральда «Великий Гетсбі». Якщо
не знати твору, то, повірте, хореографічне шоу, навіть з цим відеорядом, не
допоможе детально розібратися у сюжеті, і глядач зрештою бачить три вбивства (Міртл
Уїлсон, Гетсбі та ревнивого чоловіка Міртл – Джорджа) на підґрунті кохання та
ревнощів. Але слід віддати належне, що за допомогою танцю, музики, відеоефектів
Ви, принаймні, зрозумієте настрій тієї чи іншої сцени – це так само, як слухати
пісні про любов іноземною мовою, якою не володієте: Ви все одно – через силу
емоцій виконавця – відчуєте ноту щасливу чи сумну, вірну чи зрадливу, самовіддану
чи примхливу…
Але
осад на душі після завершення хореографічного шоу практично такий самий, як і
після прочитання роману: допоки в світі будуть існувати марнославство,
заздрощі, підступність, зрада, доти люди будуть грішити, зашкоджуючи при цьому,
в першу чергу, іншим людям, а вже потім (роздумую суто по-філософськи) – собі…записуючи
недобрі вчинки до карми.
