«Фламандська дошка». Артуро Перес-Реверте

Цю книгу мені порадила людина, до літературного смаку якої я дослухаюся. І хоч я читаю детективів (не класиків) мало, все одно вирішила слідувати її пораді. Першу половину книги я дійсно насолоджувалась стилем автора, якого читала вперше. Відчувався хист інтелектуала-ерудита, який вабить своїм словом, зачаровує світом антикварів, художників – власне, мистецької інтелігенції, наводить дуже багато цитат, афоризмів, тлумачить фламандський живопис як справжній історик мистецтв, а ще дуже «смачно» розказує про гру в шахи. Шахи люблю з дитинства, тому із захопленням читала покроковий супровід гри – чи від імені автора, чи від Муньйоса – шахіста, який допоміг розкрити злочин головній героїні – Хулії. Але на середині книги вже стало нудно, тобто цього, як називає мій чоловік, «сколярства» в книзі стало забагато, і потім почався якийсь аналіз із претензією на тлумачення Фрейда та гомосексуальної природи шахів. Розв’язка стає зрозумілою десь за 50 сторінок до кінцівки детективу, але навіть через це вона не виглядає логічною, а про сповідь вбивці Станіславський сказав би свою легендарну фразу: «Не вірю!». Впевнена, що той самий сюжет можна було б оповісти динамічніше та з більшою інтригою, в дусі історичного детективу Крісті та навіть Акуніна.

Через пораду друга прочитати цю книгу я мала дещо завищені до неї очікування, тому вкінці-кінців не зовсім задоволена. Але все одно маю бажання скласти власне враження про автора і прочитати інші його книги. На черзі, мабуть, «Територія команчів», яку обрала за анотацією. Сам Артуро Перес-Реверте пропрацював військовим журналістом 21 рік (1973-1994), і ця повість про військових журналістів.

До наступних книжковражень!

Наш різдвяний марафон, або чим зайнятись з дворічкою у грудні

Ось і відсвяткували Різдво 2017 року, на яке так довго чекали. Наша сім’я вперше у Святвечір була далеко від рідної домівки та батьків, а це для нас суттєвий відступ від родинних традицій. Пригадую, як у Надвечір’я ще дітьми, я з двоюрідними братом та сестрою, чекали, коли із першою Різдвяною зіркою дідусь внесе у дім дідуха, поставить його під образами, а найцікавіше для нас – настелить сіна під святковий стіл, де ми могли бавитись усе Свято.

Тепер я вже не дитина, враження не такі яскраві, як тоді, коли навіть Дід Мороз з бородою із вати здавався мені казковим. Але нема причин для ностальгії, тому що я сама вже мама, і в моїх силах створити своїй дитині казкові спогади про Різдво, з різдвяними читаннями, смаколиками, з післясмаком кориці, імбиру та меду.

На своїй сторінці у Фейсбук на початку грудня я пообіцяла Вам написати, ЩО ми із сином підготуємо до Свята. То ж пригадаю, як увесь цей різдвяний марафон починався.

30 листопада ми довго вешталися по крамницях, наповнених різним святково-сувенірним крамом (як на мій утилітарний розсуд, то більшій частині того товару тільки пилом припадати вдома чи на полиці магазину:-), і марно сподівалися знайти щось на подобі Адвент-календаря (Calendrier de l'Avent). В одному з магазинів такий висів, але у якості прикраси вітрини, а в інших його не було.
Врешті-решт, крокуючи додому, я вже обдумувала, яким чином зробити той календар власноруч та ще й з обмеженими наразі канцтоварами, бо наш повний комплект ще не прибув з України. Але прямо перед входом додому вирішила зазирнути до поштової скриньки з моїм іменем та прізвищем (так, швейцарці тут дуже оперативно помаркували нашу, хоч і тимчасову, службову квартиру, паркомісце і т.д.). І ЩО ж я побачила, коли відкрила пошту?!!! Адвент-календар! справжнісінький! у який навіть мені було цікаво підглянути під кожну з 24 дат грудня! Кожен день – це окремі синові подарунок та завдання!

Зараз сину 2 рочки 4 місяці, то ж свято Різдва він святкує втретє. Перші два рази він ще зовсім несвідомо долучався до домашніх приготувань і дійств: коли я пекла пряничний будиночок, він спав, а на другий день мило до нього агукав і намагався лизнути язичком; коли усі домашні по черзі підносили/підводили його до ялинки, аби він потримався за новорічну прикрасу для святкового фото; коли я вдягнула його у костюмчик пухнастого білого зайчика для дитячого ранку, а там він злякався Діда Мороза, і довелося знімати костюмовані кадри вже вдома – біля домашньої ялинки, у невимушеній обстановці. А третій у житті сина Новий Рік хотілося чекати та готуватись до святкування вже з ним, хотілося зацікавити очікуванням свят, розповісти про історію дня Св. Миколая, Різдво й малого Ісусика. І ось що із цього вийшло.

Щодня уранці ми разом заглядали під «віконечко» з відповідною датою в Адвент-календарі. Під кожним «віконцем» – малюнок, який надихав маму на придумування чергового завдання дитяті:-) Малюнок – це або просто образ, який потрібно намалювати/зробити аплікацію/виліпити з пластиліну, або це підказка мамі з папою, що в цей день подарувати сину (щось незначне, але корисне).

У всіх тутешніх Адвент-календарях 24 дати, тобто з 1 грудня і до католицького Різдвяного надвечір'я 24 грудня. Наша сім'я святкує православне Різдво, тому я одразу ставила за мету подовжити марафон аж до 6 січня. Я десь читала, що малим дітям, зокрема у віці 2+, такий передноворічний / передріздвяний Адвент-календар слід планувати максимум на 20 днів, бо їм надто важкий (на додачу - абстрактний) сам процес очікування якоїсь події в майбутньому.  Але наш син поки що байдужий до подій, які не відбуваються з ним тут і зараз. Звісно, ми з чоловіком розповідаємо йому про  сімейні плани, про якісь ймовірні події, фантазуємо разом, але до уваги він приймає тільки те, що безпосередньо впливає на нього у цей момент часу. Тому перед початком нашого марафону чітко розуміла, що я його організовую радше для себе, щоб очікувати свята було цікаво мені, але з користю для дитини, розпланувавши наші з сином творчі заняття, messy play, різдвяні читання, танцювальну терапію і, звичайно, маленькі подарунки. Увесь цей час син радо приймав наші з чоловіком подарунки і мамині пропозиції "А давай зробимо/помалюємо/прикрасимо/спечемо/потанцюємо...", але сам нічого наперед не просив: можливо, це ще вік такий, і до того ж він ще повноцінно не розмовляє (використовує лише короткі фрази, вказує на поняття / предмети, вживаючи повну назву (якщо це одно-двоскладові слова) або всього один склад (найчастіше останній у довгому слові)).

Отож, чим ми займались у грудні минулого року аж до православного Різдва?

Доки у нас не було кольорового паперу, ми удвох кайфували, виготовляючи його власноруч. Спонжик (відрізаний від кухонної губки), гуаш та неймовірний азарт, з яким синочок мазюкав спонжиком на білому папері, і в результаті ми отримали дуже цікаві, глибокі кольори для аплікацій.

Для аплікацій я робила заготовки заздалегідь (під час обіднього сну), тому що син нудьгує, коли мама щось робить (в т.ч. вирізає) без його участі, а ножиці - це "гостра" тема в наші 2,4 рочки. Завдання ж дитини полягало у тому, щоб розібратися зі складовими малюнка (де голова, тіло, лапки/крильця, хвостик тваринки/пташечки, ...; з чого складається кораблик; що називають "носиком" у чайника, ...), намастити ці елементи клеєм, приклеїти, розгладивши пальчиками. В "англійські" дні (коли у побуті я намагаюся спілкуватись з дитиною тільки англійською мовою), пояснення завдань були англійською. Внаслідок таких "англійських" аплікацій тепер мацьопа почав називати усі кольори тільки англійською, настійливо ігноруючи рідний варіант. Сподіваюсь, якось принагідно скоригуємо, але вимовляє він кольори на інгліші дуже кумедно, особливо "єлау" (yellow), "бюю"(blue), "інк"(pink), "г'їн"(green), «баун»(brown). Добре, що хоч лічба від 1 до 10 у нас «пішла» обома мовами.

А ще я підгледіла в нашій улюбленій "МрійЛяндії", як з картонного рулона зробити різдвяного оленя. Нам так сподобався цей процес, що врешті-решт ми зробили їх аж два - на ім'я Donder (Грім) та Blitzen (Блискавка), назвавши їх на честь справжніх оленів в упряжці Санти.

Ще одна хороша ідея від "МрійЛяндії" - малюнок зі снігом. Спочатку на чистий аркуш паперу наноситься за допомогою свічки тло для снігу (ми ще таким чином домалювали зірки на небі). Потім гуашшю розмалювали весь малюнок, при цьому в тих місцях, де помальовано свічкою, фарба не пристає до паперу. І вкінці зробили аплікацію із сніговичком. Сину так сподобалось розмальовувати той аркуш, що я йому не могла відмовити покращити малюнок на його смак, і просто пальчиками він ще домалював сліди на снігу тих діток, що виліпили сніговика. Ось такий креатив у нас вийшов експромтом:

Що стосується малювання, то це завжди вільна тема. Я просто даю сину фарби, іноді з пензликами, іноді зі спонжиком, але вкінці мацьопа все одно завершить малюнок пальчиками. Так йому найбільше подобається. Якщо малює гуашшю, намагаюся дати дві-три баночки, щоб не змішував багато кольорів за раз, бо впевнилася: дасиш усі - малюнок врешті-решт стане коричневим, а саме заняття перетвориться на messy play:-). А от із аквареллю, де у нас всі фарби на палєті разом, малює усіма кольорами одночасно, але виходить дуже цікаво. Сину сподобалось, як одного дощового літнього дня ми навчились аквареллю пускати "дощик": він набирає справді багато води на пензлик, потім - фарбу і сильно крапає нею по аркушу. Великі кольорові краплі швидко розтікаються на папері, дивно змішуючись та поєднуючись.

Папа також накупив нам купу дитячих розмальовок, в тому числі і для гліттерів, – поки що розмальовує їх тільки мама:-) А син зверху домальовує свої каракульки, зовсім не намагаючись вцілити у границі малюнків. Тому вирішила відкласти розмальовки «на виріст», щоб не обмежувати дитя якимись умовностями, - нехай фантазує в своє задоволення. І вже аж для наступного різдвяного марафону я приберегла велику розмальовку новорічної ялинки, яку Ви можете завантажити тут.

А ще я вирізала сніжинки, гірлянди, новорічну ялинку з паперу. І на прикладі цього заняття зробила висновок, що сину це поки що нецікаво: він і ножиці не хоче правильно тримати в руці, і щоразу зазіхається кудись собі їх втикнути. Власне, одне хвилювання для мами. Добре, що хоч чемно їх віддає, якщо попросити назад.

Зовсім безпечною для нас виявилась моделююча паста Canal Toys (дуже приємна альтернатива пластиліну). Ліпимо все і на всьому. Рада, що жирних слідів не лишає. І хоч дуже приємно пахне, спробувати її на смак мацьопа так і не намірився. Єдиний її недолік – висихає на повітрі, тому після гри її одразу слід заховати в коробку. Один колір у нас так назовсім засох.

За тиждень до дня Святого Миколая ми почали малювати йому листа. Заготовку листа можна завантажити тут. Це був перший лист сина до Святого.

Для того, щоб хоч трішки розкрити його образ, я придбала кілька різдвяних книжечок,де розповідається про Святого Миколая та Санта Клауса, і пояснила сину, в чому полягає між ними різниця. Однак досі, де б син не побачив Санту, Св.Миколая чи Діда Мороза, він все одно вигукує "діда!";-). Чесно кажучи, сам процес пояснення, читання виявився якимось таїнством особисто для мене: хоч я родом із Пн-Зх України, у моєму дитинстві тих пояснень про Св.Миколая не було, незважаючи на те, що наші батьки намагалися прищепити мені з братом певні православні традиції. Була тільки пісня "А хто-хто Миколая любить, А хто-хто Миколаю служить, ...", якої навчила мене покійна бабуся Женя. Мабуть, це данина тому часу, коли я була дитиною, - кінець 80х - початок 90х. Зараз, мені здається, у розпорядженні молодих батьків, які цікавляться такою тематикою, є набагато більше книг, мультфільмів, розвиваючих заходів, та зрештою є Google і YouTube, де за лічені секунди можна підібрати необхідний наочний матеріал. Ось, приміром, раджу паперовий ляльковий театр у вигляді різдвяного вертепу. Завантажуємо, роздруковуємо, разом із дитиною вирізаємо, розмальовуємо, і ставимо виставу, під час якої в ігровій формі розказується історія, як у сім'ї Марії та Йосипа з'явився Ісус, і хто він такий. Але це заняття я прибережу для сина до наступного року, бо поки що паперові персонажі, викрійки у нього довго "не живуть")). Думаю, що технологію виготовлення фігурок трохи вдосконалю: для більшої стійкості наклеїмо їх на картонні рулони.

До речі, про паперові викрійки. Одним із Адвент-подарунків була франкомовна книжечка «Заняття на Різдво» (Activités de Noël) з різдвяними наліпками, головоломками, простими квестами (на вік від 2 до 4 рочків), викрійками ялинкових прикрас, подарункових тегів та листівок. Мені було цікаво повчити нові французькі слова та ще й з актуальною різдвяною тематикою, а малий «ходив» «лабіринтами», вгадував загадки та кайфував, виймаючи викрійки з пунктирної обводки. Потім ми розвішали ті ялинкові прикраси на нашій ялинці, але вони там довго не протримались: син постійно знаходився у "творчому пошуку", їх зривав, перевішував або просто губив по закутках квартири. Але загалом такий вид дитячих тематичних книжечок я б порекомендувала молодим батькам: це і якась історія, і завдання, і паперові іграшки, якими можна самому погратися або подарувати другу. Адже так важливо донести до дитини, що Різдво – це свято любові, турботи та дарування милості Божої, що головне – ділитися своєю радістю з ближніми, віддавати, а не отримувати.

І ще один вид книжечок, який ми вперше випробували перед цим Різдвом, - Wimmelbuch – такі собі «фантазерки та розглядувалки». Одна – «Шукати та знайти разом із Батьком-Різдвом» (Cherche et trouve avec le Père Noël), теж франкомовна, друга – «Рік у лісі» нашого улюбленого видавництва «ВСЛ», а ще третя – «На фермі» (російськомовна), яку синочку подарував перед від’їздом його друг Сашко з мамою Оксаною.

Усі три книги «пішли» на «ура!», при цьому кожна – із своєю специфікою читання/розглядування.

«Шукати та знайти разом із Батьком-Різдвом» - це книжечка з дуже дрібненькими малюнками про передріздвяну й різдвяну роботу Санта Клауса та його помічників, а також про їхній відпочинок після свят. Дитині треба знайти на сторінках конкретну кількість якихось об’єктів чи персонажів. Розвиває увагу, швидкість пошуку. А ще, звісно, разом з дитиною можна вигадувати оповіданнячка за малюнками.

«Рік у лісі» - це великі 12 малюнків, дуже деталізовані, про те, як протягом року (12 місяців) змінюється природа (рослини, тварини, погода) у лісі. Ця книжка цікава вже у наші 2+, але вона може бути «на виріст», аж до уроків природознавства в школі. Двійнята моєї подруги (їм тільки виповнилося 2 рочки) вже півроку її «читають» і полюбляють белькотіти свої історії за мотивами її малюнків. Крім навчальної мети (яка буде у більш старшому віці), книжка дає справжній політ дитячій фантазії.

«На фермі» - дуже зручна для батьків, бо, порівняно з двома попередніми книгами,  нам, батькам, з нею доводиться менше фантазувати:-). Усі об’єкти в ній підписані, а під сотнею із них є приховані «віконечка»: привідкриваєш – і розглядуєш об’єкт у «дії», а ще читаєш коментар про нього чи репліку самого об’єкта. Наприклад, у «віконці» під вівцею зображені шерстяні вироби, а в коментарі написано, що із шерсті, зістриженої з овечок, роблять пряжу, з якої виготовляють шерстяний одяг. Або у «віконці» під коровою зображене телятко, а в репліці: «Му-у-у». Книжка дуже інтерактивна, граємось нею практично щодня, і часто синочок просить почитати її на ніч.

І нарешті ми дійшли до двох найцікавіших занять нашого різдвяного марафону.

Спочатку розкажу про танцювальну терапію. Якраз у грудні ми почали нею регулярно займатись вдома, бо раніше – тільки в групі раннього розвитку. Для домашніх занять в YouTube я знайшла канал Катерини Желєзнової – автора сайту «Музика з мамою». За її методикою працюють і центри раннього дитячого розвитку (вперше почула її пісеньки в «Японському саду»), і дитсадки, і музичні школи. Це пісеньки, під які можна просто потанцювати (власне цим у нас завершується кожне заняття:-), і за допомогою яких з дітьми займаються логоритмікою. Мені приємно, що малому такі заняття сподобалися, і так ми можемо з користю провести разом час. Він частенько сам заставляє мене, вже «неживу» в кінці дня, повторити «танці» на «біс»:-) Тоді починаю заняття я, а потім приходить з роботи папа, і я з почуттям виконаного обов’язку «сплавляю» сина йому – все одно він в офісі мало рухається:-)

А також в цьому році – на третє Різдво сина – ми вже разом прикрашали різдвяний пряничний будинок. Поки синочок в обід спав, я пекла пряники і готувала глазур. А потім ми вже удвох все склеювали та декорували. 

Чесно, це був challenge для кухні і для моїх нервів:) – під час нашого спільного з сином творчого процесу і коли мені довелось відмивати кухню. Але воно того варте! Це ж не просто сімейне свято, це дитяче свято! Я бачила, як радів малюк з того, що він виявися корисним, що він допомагав мамі. Поки є таке бажання, треба його заохочувати, бо охоту дуже легко відбити.

Ось такий у нас вийшов різдвяний марафон. Він начебто завершився, бо ми дочекалися Свята, квартира тепер повна різних малюнків і різдвяних виробів, створених дитячими ручками, але ж ми рухаємось далі… Син розвивається, щодня вимагає все більшої й більшої уваги, задіяності у його іграх. Може, це неправильно з точки зору педагогічних методик, бо за грою дітей батьки мають більше спостерігати, виховувати їхню самостійність, але на цьому етапі, коли з «вини» тих самих батьків наша дитина знаходиться далеко від своїх маленьких друзів, ми маємо хоч якось це компенсувати своїм товариством – принаймні, він сам про це просить. Сподіваюсь, садочок усуне цю проблему.

А ще на кінець викладаю кілька фото нашої ялинки.

Цього року це зелена красуня зі швейцарського лісу. Хоч фраза звучить гарно, а Ви вже, певно, відчули аромат хвої з тими словами, я все одно "за" штучні ялинки для Нового Року.  Не змінила свого ставлення до зрубаних (читайте: знищених) дерев, просто свою штучну ми лишили вдома в Україні (їй вже 9 років, від нашого першого дня Св.Миколая, який ми з чоловіком святкували як сім'я). Добре, що у Швейцарії усі ялинки після свят будуть з користю утилізовані.  Наша, мабуть, поїде у сусідній зоопарк Сервіон, де ми нещодавно побували. Там її згризуть кролики, як на моєму фото, або дикі кабани.

А ще для зрубу будь-якого одного деревця у Швейцарії видається спеціальний дозвіл - нагляд за цим дуже суворий, це також стосується випадків, коли ви зрубуєте дерево у власному приватному угідді!!!

Прикрашали ялинку ми удвох із сином, бо папа відлучився з роботи в обід 19-го грудня і встиг тільки принести її та встановити. Коли вішали кульки, все було чудово, я й не могла повірити очам, як мій халамидник так спокійно себе поводить, як зацікавлено зайнятий розвішуванням прикрас та гірлянди. Спостерігаючи за ним, я навіть відважилась розвісити шоколадні ялинкові прикраси. Але сплинула година, і враз почалася ротація усіх іграшок за броунівським рухом - це було не тільки перевішування з гілки на гілку, а збирання "врожаю" з тих кульок, футбол, а потім задзвонив Скайп, і це вже було жонглювання ними перед двома бабусями по черзі. Так в принципі продовжується і до сьогоднішнього дня - чекаю Старого Нового Року, щоб нарешті зменшити собі хатньої роботи. Але я не сказала про головне: шоколадні прикраси мусила зняти з ялинки вже за півгодини, як розвісила: малий ласунчик скумекав, що воно таке і почав їх жменями здирати з гілок. Встиг трохи посмоктати одну "шишечку" разом з обгорткою, і на тому скінчилася його перша в житті дегустація шоколаду, а мама з важким серцем (через свій необдуманий вчинок з розвішуванням цукерок та через своє категоричне "ні" синові) сховала ті цукерки для папи.

До зустрічі і наступних марафонів! І не тільки різдвяних:-)