Salut із Швейцарії!

Із липня я нічого не писала у своєму блозі… Не писалося: голова була забита думками про майбутнє та побутовими клопотами. У липні відпочивали сім’єю на Чорному морі, в Санжейці. А в кінці липня чоловік прийшов додому з роботи і повідомив, що його компанія запропонувала Швейцарію у якості країни, куди він повинен переїхати на long term assignment. Ураховуючи те, що до того вже було зроблено інші пропозиції, які ми з чоловіком відхилили (хай пробачать нам за це у Танзанії та ще якійсь африканській країні), ми майже одразу погодились на Швейцарію. За словом «майже» стоять лише перемовини щодо умов переїзду сім’ї та нашого поселення.

Хтось на нашому місці стрибав би від радості через перспективу трохи пожити у найдорожчій державі Європи, а ми, хоч і тішили себе подібними думками, все ж таки дуже не хотіли залишати своє розмірене й облаштоване життя в Україні  та наших, уже немолодих і не зовсім здорових, батьків. Сподіваємось, що за нових обставин тепер у них з’явилась об’єктивна й неспростовна причина приїхати у відпустку до Швейцарських Альп і на власні очі перевірити, чи все правдиво показано в однойменному випуску телепередачі «Орел та Решка», який постійно нахвалює моя мама:-)

Після відповідального підпису чоловіка на контракті ми почали збори, точніше crazy shopping. Купували все - для облаштування порожньої оселі (умови нашого поселення у Лозанні саме такі);  те, що потрібно про запас і в Україні коштує дешевше; і те, що у Швейцарії не продається взагалі (так! трапляється і таке:-). Нам про такі товари/продукти розказали «наші» люди у Швейцарії, а з часом, як ми обживемось тут і перевіримо, чи це так насправді, я напишу Вам про такі рідкісні товари.

Потім потрібно було оцінити інтер’єр нашої української квартири, а саме обдумати, які меблі та побутову техніку ми хочемо/зможемо перевезти до Лозанни. Але з такою фірмою, як Compass Worldwide Movers, будь-які міжнародні переїзди «від дверей до дверей» не страшні. Це – команда професіоналів, дуже ретельних та охайних (завжди і неодмінно у нових бахілах). Вони кілька днів, проте надзвичайно оперативно, запаковували, складали у коробки усі наші особисті речі та меблі, які відправили до Лозанни у двох контейнерах – авіаційним та автомобільним транспортом. Наразі ми їх вже тут чекаємо. Потім принагідно поділюсь враженнями, чи не приїдуть нам «дрова» з тих ліжок та мультиварок, які ми відправили (у цьому місці ставлю смайлик «:-)» і тримаю кулачки, щоб це був лише жарт).

Усі попередні дні до нашого вильоту в Женеву, десь приблизно останні півтора місяці, я описувати не буду, тому що то були справжні випробування нас з чоловіком як людей, як подружньої пари, як батьків. Варто хоча б згадати дві ДТП (протягом лише трьох тижнів!), вилучені водійські права у чоловіка та їх благополучне повернення за два дні до нашого відльоту. «А в остальном, прекрасная маркиза, всё хорошо, всё хорошо». Ну, чесно, було дуже важко. Дні без форс-мажору можна порахувати на пальцях однієї руки.

Отож, учора був день прибуття до Женеви. Аеропорт особливо нічим не вразив. У Женеві моросив дощик, і місто, на жаль, «розгледіти» не вдалося, бо, щойно з паспортного контролю, нас одразу забрав водій готелю, і з вікна автомобіля виднілися лише типові гіпермаркети та суворі бетонно-скляні будівлі офісів, аж доти, доки ми не виїхали з міста на трасу Е62, де праворуч від нас, десь протягом приблизно 60-кілометрів дороги, ми милувалися краєвидами Женевського озера (його тут називають Лєман). Озеро це надзвичайно велике й казково красиве, біля нього відчуваєш себе наче на березі моря. Швейцарські схили, засніжені вершини Альп, а до того ж сьогодні вони вже залиті сонцем, «малюють» такі унікальні пейзажі на тлі дзеркала озера!

Нас поселили спочатку в готель, оскільки усі службові квартири компанії до середи виявились зайнятими. Коли оселимось у службовій квартирі, так званій temporary apartment, разом з нашим агентом з інтеграції ми продовжимо пошуки постійного житла у Лозанні: квартири чи приватного будинку – залежить від їхньої ціни, яка впишеться у виділений компанією бюджет.

Окремо хочу розповісти про наш готель. Це Замок Уши (Chateau d’Ouchy). Готель побудований у кінці ХІХ століття на місці середньовічного замку. Це в моєму житті вперше, і хоч на екскурсіях у замках була багато, але щоб пожити – ніколи навіть і не мріяла про таке.

Тут на річці Уши біля 1170 року було побудовано вежу, яка начебто належала лозаннському єпископу Ландрі де Дюрну. Як воно часто буває, вежа була зруйнована. Згадалося: «Простите, часовою… тоже я… развалил? Нет, это было до вас». Десь біля 1207 року. А вже з 1283 року у вежі розташувалась резиденція лозаннських єпископів. Після завоювання земель кантону Во (в якому ми зараз знаходимось) Берном у 1536 році замок слугував в’язницею. Будівля була сильно знищена пожежею 1609 року. У 1885 році влада кантона Во віддала залишки замку місцевому підприємцеві Жану-Жаку Мерсьє. У 1889 році архітектором Франсісом Ізозом будівля була відбудована заново. Влітку 1923 року в готелі було укладено Лозаннський договір – той самий, який встановив нові кордони Туреччини, юридично оформивши розпад Османської імперії, та зафіксував територію Туреччини в її сучасних кордонах.

Із готелю відкривається прекрасний краєвид на Женевське озеро, обрамлене короною Швейцарських Альп. Квартал Уши, в якому ми знаходимось, хоч і користується попитом серед туристів, дуже тихий, спокійний, тут легко дихається чистим озерним та гірським повітрям. Транспорту дуже мало, а той, який є, керується надзвичайно ввічливими та толерантними водіями: ти ще не встигнеш до пішохідного переходу підійти, як тобі вже «дають дорогу». Тобто бути пішоходом, рівно як і пасажиром, у Лозанні дуже приємно. Побачимо, як воно – бути на місці водіїв, десь за місяць-два. Потім Вам розкажу:-)

Учора ввечері ми лишень встигли прогулятись біля готелю, а вже сьогодні трохи обійшли наш квартал Уши. Здавалося б, в радіусі тільки 2 км так багато цікавого, незліченна кількість штаб-квартир різних міжнародних організацій, федерацій та компаній, музеїв. Тут, зовсім поряд, знаходиться заснований у 1985 році Musée de l'Élysée, який повністю присвячений фотографії. І до речі, цей інститут знаходиться на утриманні уряду Швейцарської Конфедерації. Наразі тут представляються виставки робіт польського графіка Wojciech Zamecznik (1923-1967) та словацького фотографа Martin Kollar.

А ще ми проходили повз Олімпійський Музей (Musée olympique), у якому відбуваються постійні та тимчасові виставки, пов’язані зі спортом та Олімпійським рухом. У Музею найбільший архів Олімпійських Ігор у світі, і він є одним з найбільш відвідуваних туристичних місць, яке приваблює понад 250 тис відвідувачів щороку. Ми сьогодні не зайшли – підемо на вихідних, зате встигли втопить у басейні Музею нашу іграшкову машинку. Буває. Але, може, це гарний знак:-)

Далі буде…

P.S. Найближчі два дні будуть насичені бюрократичними клопотами: мені із сином треба зареєструватись у місцевих органах. У чоловіка вже є тутешній ID, бо він тут від початку листопада.

A tout a l'heure! Або по-нашому  "Па-па!"

20 секретів стилю від мадам Шик

Нещодавно завдяки Svetlana Arkhipova я дізналась про книгу Дженніфер Л. Скотт «Уроки мадам Шик. 20 секретів стилю, які я пізнала, поки жила у Парижі». І через мою любов до Франції одразу її прочитала. Попри те, що авторка багато повторила для мене з того, що написали П. Друкерман та К. Лє Бійон (про якість життя та харчування французів, простоту їх стилю вбрання, обов’язкове спілкування під час трапез, збереження традицій та матеріального спадку сім’ї тощо), але певні правила паризького «шику» у мене в пам’яті закарбувалися, особливо щодо наведення порядку вдома та догляду за своєю зовнішністю. І тепер вже поступово прицінююсь до свого гардеробу, як по можливості зробити його «капсульним», книжковий стелаж перебрала, попрощавшись із «не нашими» книгами – і від цього на полицях з’явилося місце для чогось нового і позитивного. А ще на вихідних планую зайти у Brocard, щоб підкупити кілька речей для французького макіяжу «без мейкапу».

Книга у логічній послідовності описує базові знання про стиль, які мають бути у кожної жінки. І якщо Ви жінка зі смаком (а я впевнена, що так і є!), то самі володієте цими знаннями, і ніякої сакральності у них не бачу. Мабуть, між авторкою-американкою та французькою культурою (як частиною європейської) більша дистанція, ніж у нас, українців, бо, принаймні, ми для особливих подій намагаємося вдягнутися якнайкраще (можливо, інколи аж надто гарноJ) А американці більш вільні в одязі, наче й зовсім не переймаються ним (але це твердження не стосується ділового стилю!), тому для Дженніфер Скотт паризький гардероб виявився «відкриттям». Щодо питань їжі, погодьтесь, українська кухня не завжди відповідає вимогам здорового харчування, тому нам, як і американцям, у чомусь можна повчитися у французів, не забуваючи при цьому про наші ароматні овочеві салати та юшки.

У цьому місці хочу зробити невеликий відступ. Про нас, людей із пострадянського простору, наші смаки й відчуття стилю, прагнення завжди виглядати «презентабельно», «модно», про те, наскільки далеко чи близько ми від Парижу, чудово, на мій погляд, написав Олександр Васільєв у своїй книзі «Я сьогодні в моді… 100 відповідей на усі запитання про моду і про себе», а також про голі животи, силіконові груди й губи, накладні нігті, татуаж брів… У його книзі можна віднайти прикладних порад БІЛЬШЕ та й з конкретними лайфхаками, щоб виглядати, як французька ікона стилю. Але усе це – вже зовсім інший допис.

У книзі Дженніфер Скотт описує сім’ї двох знайомих їй жінок – мадам Шик та мадам Богеми. Імена, звісно ж, видумані за принципом найбільш влучного слова, що характеризує кожну із них. Мадам Шик аристократичного походження, вправна господиня, дуже стримана у манерах та в одязі; спосіб життя традиційний і церемонний. Мадам Богема більш легка, весела, розслаблена, гамірна та богемна; кулінарні здібності не такі вправні, як у мадам Шик, але головне – вона впевнена у собі господиня, і це подобається її богемним гостям.

Якщо ж Ви пригадаєте книги П.Друкерман та К.Лє Бійон, образ французів (та француженок зокрема) списаний у них із значно більшої, ніж дві сім’ї, кількості людей, із наведенням фактів від французьких психологів, соціологів та педагогів. Дженніфер Скотт ділиться лише власними, хоча дуже живими, спостереженнями всього за двома сім’ями Шик і Богема, з якими вона мала можливість спілкуватись протягом шести місяців свого навчання у Парижі, і місцями її висновки про французів надмірно безумовні та узагальнюючі. Але такий творчий підхід авторки, мабуть, зумовлений тим, що книга написана на основі блогу  і це була перша книга Дженніфер. Треба прочитати інші дві її книги на ту ж тематику про мадам Шик, щоб адекватно оцінити її творчість. У Парижі Дженніфер вивчала образотворче та акторське мистецтво. Потім, повернувшись у Штати, пішла на 3-місячні курси Лос-Анджелеської лабораторії письменницької майстерності «Роман за 90 днів», у результаті яких була написана ця книга. Але якщо її письменницькій майстерності ще бракує полірування, то із праці авторки відчувається, що вона світла, позитивна людина, з гумором, із здоровою самокритикою, спостережлива, яка прагне поділитися тим, що вразило її саму, новим досвідом, який невластивий її рідній країні, і має велике бажання змінити життя людей на краще, щоб вони почали насолоджуватись ним тут і зараз.

Отож, я тільки загалом торкнулась «секретів» мадам Шик. Їх детальний перелік від Дженніфер Скотт додаю нижче.

1. Перекус – це зовсім не шикарно

Слідкуйте за якістю їжі, щоб не потребувати перекусів. Дизайн дому (кухня-студія, напр.,) не повинен до них заохочувати. Для перекусу – тільки продукти найвищої якості. Нагулюйте апетит. Пийте воду протягом дня.

2. Не позбавляйте себе задоволень

Розвивайте позитивне ставлення до їжі. Обговорюйте її. Насолоджуйтесь нею. Уявляйте, що їсте делікатес, аби створити особливу атмосферу навіть за звичайною буденною вечерею. Ваша їжа має виглядати привабливо. Вона має завжди бути якісною.

3. Вправи – це частина життя, а не повинність

Будьте активні щодня (ходіть пішки за покупками та виконуйте роботу по дому, бажано під жваву музику, пританцьовуючи). Підіймайтесь на свій поверх пішки – «ні» ліфту! Не лініться! Лінощі – це не шикарно.

4. Ідеальний гардероб із 10 речей

Наведіть порядок у Вашій шафі. Приберіть усі сезонні речі, які не підходять теперішній порі року. Оберіть Ваші 10 речей, які Вам підходять, з яких Ви щодня компонуватимете нові вбрання. (Пам’ятайте, що до них не належать верхній одяг, одяг для особливих випадків, аксесуари, взуття, топи). За необхідності додайте речей або позбавтесь від зайвих у своєму гардеробі.

5. Віднайдіть свій істинний стиль

Носіть речі лише тому, що вони Вам подобаються, гарно на Вас виглядають та підкреслюють Вашу індивідуальність. Визначте свій власний стиль, щоб купувати речі було легше. Дослухайтесь до своєї інтуїції – Ви самі відчуваєте, що «працює», а що ні.

6. Чудовий макіяж «без мейкапу»

Обирайте природній мейкап «без мейкапу», щоб Ваше обличчя було свіжим та красивим. Щоб бути не тільки природньою, а й ефектною, обирайте варіант з акцентом на очі. Мейкап з акцентом на губи – загадковий та романтичний. Обирайте той варіант мейкапу, який відповідатиме Вашому вбранню та заняттю у конкретний час. Підправляти мейкап на людях зовсім не шикарно!

7. Потурбуйтесь про свою шкіру

Пийте більше води протягом дня. Скоротіть вживання кофеїну та алкоголю. Розслабляйтесь. Уникайте стресу. Доглядайте за своєю шкірою. Обирайте найкращі засоби для догляду, які Ви можете собі дозволити. Не важливо, у якому стані Ваша шкіра, намагайтесь відчувати себе у ній комфортно.

8. Презентабельний зовнішній вигляд – завжди!

Щодня вбирайтесь презентабельно. Перше враження дуже важливе. Викиньте або віддайте старі речі. Перед виходом у люди огляньте себе у дзеркалі з усіх сторін. Гарно вбирайтесь для подорожей. Не лишайте кращих речей «на потім». Оберіть стрижку, яку легко укладати. Догляд за собою обов’язковий.

9. Практикуйте мистецтво жіночності

Культивуйте гарну поставу. Вивчіть світ парфумів. Оберіть для себе «Ваш» аромат, або капсульний гардероб ароматів. Нігті мають бути просто акуратно підстрижені і підпиляні або вкриті лаком. Здорове волосся привабливе саме по собі. Невловимі аспекти жіночності, такі як упевненість в собі, почуття гумору та любов до пригод, найбільш важливі.

10. Завжди обирайте найкраще

Не лишайте кращі речі (не тільки одяг, а й посуд, скатертину, постільну білизну, …) «на потім». Вдома зберігайте тільки найкращі речі. Під час покупок купуйте тільки найкраще, що Ви можете собі дозволити. Завжди пам’ятайте про свій бюджет. Практикуйте мистецтво жити гарно щодня, навіть якщо Ви живете самі.

11. Живіть відповідно до етикету

Створюйте парадні ритуали й традиції для Вашої сім’ї, які збагатять Ваше повсякденне життя. Пам’ятайте про манери та завжди поводьтесь гідно. В будь-якій ситуації одягайтесь доречно та пам’ятайте, що краще бути вдягненою надто парадно, ніж недостатньо парадно. Виховуйте Вашу любов до класичної музики та слухайте її протягом дня. Більше пишіть листів від руки. Розширюйте свій словниковий запас.

12. Безлад – це зовсім не шикарно!

Розберіться з кожним захаращеним куточком Вашого дому повільно та по черзі. Не заповнюйте Ваші шафи, ящики й тумбочки непотрібними речами. Скоротіть кількість того, що Ви приносите додому. Купуйте тільки те, що Вам вкрай необхідне. З поштою та документами розбирайтесь якомога швидше, щоб вони не накопичувались. Кладіть кожну річ на її місце.

13. Зверніть увагу на мистецтво

Повністю пориньте у мистецтво, нехай у Вашому житті буде культура, яка приносить Вам задоволення. Нехай музика звучить протягом дня як саундтрек до Вашого життя. Регулярно ходіть на виставки, у музеї, в театри, відомі й не дуже. Грайте на інструменті, напишіть книгу, пройдіть прослуховування у місцевому театрі або дістаньте пензлі та мольберт.

14. Культивуйте загадковий образ

Економте слова, не будьте надто відвертими, звикайте до мовчання і не заповнюйте паузи у розмові. При першій зустрічі не переповідайте людям все своє життя. Поговоріть про мистецтво, філософію, новини. Вчіться приймати компліменти із вдячністю. І пам’ятайте (не лише у Франції): ніколи не запитуйте співрозмовника, чим він заробляє на життя. Зберігайте романтику у відносинах з партнером: не обговорюйте з ним абсолютно всі деталі повсякденного життя. Доглядайте за собою лише за закритими дверима.

15. Практикуйте мистецтво приймати гостей

Завжди будьте впевнені у собі як у господині дому. Якщо не впевнені, робіть вигляд – впевненість прийде сама. Готуйте те, що Ви вмієте (проста їжа краща, ніж складні страви, які не вдалися). У випадку катастрофи залишайтесь спокійними та не забувайте про почуття гумору. Відродіть ритуал аперитиву та віднайдіть свій фірмовий напій. Створіть атмосферу відпочинку за допомогою музики. Отримуйте задоволення від своєї вечірки та веселіться!

16. Відмовтесь від нового матеріалізму

Уникайте імпульсних покупок, взявши із собою заготовлений перелік та оплачуючи щоденні покупки лише готівкою. За допомогою капсульного гардеробу Вам не треба купувати багато одягу. Не дозволяйте продавцям вмовити Вас щось придбати.  Навчіться цінувати те, що у Вас вже є. Перед великою покупкою зробіть паузу та добре (протягом кількох днів) її обміркуйте. Оновлюйте свій дім тільки, якщо у Вас на це є кошти.

17. Розвивайте Ваш інтелект

Щодня примушуйте працювати мозок. Читайте або слухайте аудіокниги. Переглядайте незалежні або іноземні фільми як альтернативу голлівудським блокбастерам. Читайте газети й рецензії. Будьте покровителем мистецтв у тій галузі, яка Вас більше за все цікавить. Розширюйте свій словниковий запас. Менше переглядайте телевізор. Подорожуйте якомога більше, дізнавайтесь про інші культури. Відвідуйте заняття у тій галузі, яка Вас цікавить.

18. Шукайте прості радощі

Якщо Ви навчитесь отримувати задоволення від приземлених речей, то Ваше життя стане більш щасливим та насиченим. Навчіться перетворювати Вашу Сізіфову працю у приємне проведення часу (під музику, напр.). Оволодійте позитивним поглядом на життя за будь-яких обставин. Збавте темп та намагайтесь не квапитись.

19. Цінуйте якість понад усе

Дайте собі обітницю жити якісним життям, щоб налаштувати власний мозок на ідею хорошого життя. Станьте більш вибірковим до продуктів, які Ви їсте, одягу, який Ви носите, та до того, з ким Ви проводите свій час. Станьте гурманом – знавцем вишуканої їжі. Будьте інформованим покупцем. Нехай будь-яка подія у Вашому житті буде якісною. Головне – позитивне ставлення до неї.

20. Живіть пристрасно

P.S. До речі, із блогу Дженніфер Скотт я дізналася, що на днях у неї народився синочок. Щиро вітаю молоду матусю із цією подією! 

Хто такий «незамінний працівник», і вісім базових факторів успіху від Джона Шоула

Мій відгук сьогодні буде про книгу Джона Шоула «Тільки вперед! Покрокове керівництво для досягнення успіху» (John Tschohl. Moving Up. A step-by-step guide to creating your success).

Останнім часом в українській аудиторії дедалі частіше можна почути про Джона Шоула: серед бізнесменів, студентів і просто когорти зацікавлених у підвищенні власної ефективності, зокрема після того, як всесвітньо відомий гуру із клієнтського сервісу побував зі своїм майстер-класом «CUSTOMER CARE 3. Клієнти на все життя» у Києві в лютому 2016 р. Детальніше про цю подію, з основними рекомендаціями від Дж.Шоула, як створити стратегію якісного клієнтського сервісу, див. на веб-сторінці організатора майстер-класу – KA Group.

Почну з того, що будь-яка компанія – це люди. Не стіни, не обладнання, і навіть не технології… А люди. В одній із компаній, у якій мені випала нагода пропрацювати вісім років, за цей час чотири рази змінювався склад її акціонерів та Правління (я вже не кажу про точкові ротації серед членів Правління, а лише про глобальні зміни топ-менеджменту, включаючи й CEO); і щоразу, коли ці зміни мали місце, у компанії змінювалось усе: корпоративні політики, процедури та навіть кодекс корпоративної етики. І такі кадрові зміни одразу позначались на EBITDA компанії рівноцінно з впливом інших мікро- та макроекономічних факторів. Залежно від того, хто був керманичем компанії, які цінності він сповідував, політика мотивації персоналу то прямувала до, то віддалялась від клієнтоорієнтованості, а отже, поняття «незамінний працівник» у компанії щоразу набувало різного смислового наповнення. То ж, виходячи з того, що зовнішнє середовище постійно змінюється, має бути якась константа для «орієнтування у просторі», аби розуміти, куди ми рухаємось, і чи робота у певній компанії допомагає нам досягати наших глобальних життєвих цілей, крокувати вперед і чи не змушує топтатися на місці.

Щоб ми не говорили абстрактно про віртуальне поняття «незамінний працівник», у цьому дописі я його конкретизую – бути клієнтоорієнтованим, незалежно від виду роботи та рівня ієрархії, де працює співробітник.

Зрозуміло без сумнівів, що у будь-якій компанії, яка працює з клієнтами, не усі працівники безпосередньо з клієнтами взаємодіють. І на мій погляд, мотивація та тренування незамінних співробітників з акцентом на клієнтоорієнтованість має бути абсолютно у всіх підрозділах: як у sales desk, так і у внутрішнього аудитора чи back office, … Бо результат праці кожного окремого підрозділу – це є сукупний результат, який компанія продає клієнту. Я також вважаю, що немає значення, на якій позиції знаходиться працівник: чи це менеджер по роботі з клієнтами, чи це key account manager: хоч масштаби оборотів продажів та рівень відповідальності у них різний, але негативна інформація про компанію однаково швидко поширюється як від звичайних клієнтів, так і від стратегічних, завдаючи тим самим удари різного ступеню важкості по репутації компанії. І насамкінець, клієнтоорієнтованість – це поняття безвідносне до якоїсь конкретної компанії, воно просто має жити в людині, яка хоче досягти успіху та поставлених цілей, незалежно від того, чи у якості найманого працівника, чи будуючи власний бізнес.

То ж книга Джона Шоула «Тільки вперед! ...» дає нам певні прикладні настанови, як стати незамінним працівником, як досягти своїх цілей, як підвищити свою цінність для компанії, як почати діяти неординарно та проявляти творчий підхід під час нашої роботи, та проливає світло на багато інших питань, які допоможуть взяти своє життя під контроль та побачити нові для себе можливості.

Зауважу, що якщо Ви цікавитесь подібною літературою щодо підвищення власної ефективності та досягнення успіху, то у книзі Шоула Ви не знайдете нічого новаторського, кардинально відмінного від того, що пишуть інші авторитетні спеціалісти з особистісного зростання. Причина тому, мабуть, криється у самій природі людини: ЯК МАЄ БУТИ ми всі наче знаємо й розуміємо, але не всі здатні вжити якихось практичних заходів, щоб спланувати свій успіх та досягати його. І автор книги, як й інші гуру з особистісного зростання, вкотре повторює нам прості істини: про те, що в першу чергу потрібно визначитись із власними внутрішніми бажаннями та цілями, а потім, базуючись на них, побудувати покроковий план з якісної зміни свого життя.

У межах теми руху вперед Джон Шоул резюмує вісім базових факторів успіху (їх розшифровка – це цитати Шоула, вибрані із книги на мій розсуд).

Щира віра у себе та свої можливості – перший крок до того, щоб зробити свої мрії реальністю.

Комусь випало зробити крок уперед по кар’єрній драбині, і цією людиною цілком можете виявитись Ви.

Всередині Вас є геній, художник, новатор.

Ключ до того, щоб рухатись вперед, - це мислити далі, ніж своя найближча зарплата.

Це Ваш вибір – сидіти на місці та бути непомітним або ж зробити крок уперед.

Будьте пристрасним прихильником змін.

Ставте перед собою такі цілі, які можна здійснити та виміряти, - це допоможе вам розставити пріоритети та створити дорожню карту, яка веде до успіху.

Розробіть письмову програму свого життя (цю пораду Ви зустрінете у всій літературі з особистого розвитку).

Шість основних областей постановки цілей у житті людини:

цілі, пов’язані з фізичним здоров’ям;

фінансові цілі;

сімейні цілі;

духовні цілі;

цілі, які стосуються розумового розвитку та освіти;

соціальні цілі.

Долайте страхи та самообмеження, щоб усвідомити свій потенціал та обійти будь-які перепони, які виникають на шляху.

Успіх починається всередині Вас. Успіх починається в умі.

Страх часто є причиною, чому ми не готові зустрітися зі своєю мрією.

Не бійтесь своїх помилок.

Незамінні люди ніколи не бувають задоволеними своїм поточним положенням.

Успішні люди не дозволяють низькій самооцінці або почуттю неповноцінності заволодіти своєю свідомістю.

Цілеспрямованість заразлива та веде до ефективності.

Якщо Ви хочете стати «помітним», Вам доведеться піти на ризик.

Самообмеження – це найбільші перепони на шляху до успіху.

Дозвольте собі бути успішним.

Ваші думки визначають Ваші погляди.

Вивчайте свої здібності та недоліки за допомогою об’єктивної самооцінки.

Самооцінка полягає у тому, щоб вивчити свої таланти, визначити недоліки та скласти план майбутнього розвитку.

Самооцінка допоможе згадати свої мрії та поставити їх на перше місце серед усіх цілей.

Якщо Ви не навчитесь неупереджено спостерігати та вивчати свою поведінку, ставлення до роботи, свої переваги, устремління, можливості для розвитку, Ви ніколи не будете здатні повністю реалізувати свій потенціал.

Ретельна самооцінка дозволить Вам вимірювати свій прогрес та порівнювати себе із собою.

Ви повинні приймати до уваги думку й досвід інших спеціалістів у своїй сфері або людей, які Вас знають, щоб рухатись вперед.

Дійте проактивно, створюючи можливості виділитись з-поміж конкурентів.

Незамінні працівники самі себе направляють та самі прокладають свій шлях вперед.

Єдиний спосіб одержувати те, чого Ви дійсно заслуговуєте, полягає в тому, щоб виділятися.

П’ять відмінних рис проактивних людей: Передбачайте. Запобігайте. Плануйте. Беріть участь. Працюйте.

Непересічний працівник ніколи не каже «ні».

«Це не входить в мої обов’язки» - фраза, яка може погубити цілу організацію.

Будьте готовими робити більше, досягати більшого, перевершувати очікування.

Якщо Ви проактивні та впевнені у власних здібностях, Ви постійно показуєте своїм покупцям та керівникам, на що Ви здатні, на будь-якій роботі та в будь-якій якості, в якій Ви опиняєтесь.

Слідуйте чіткому режиму особистого та професійного вдосконалення.

Ніколи не припиняйте вчитися.

Ви повинні захворіти пристрастю та будувати свій успіх на власному запалі.

Витрачений марно час – це час, вкрадений у цілей, які стоять перед Вами.

Остерігайтесь занять, які вбивають час (мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі, телебачення).

Якщо Ви націлені просунутись вгору по кар’єрній драбині, Вам слід бути дисциплінованими.

Ви повинні бути готовим відводити щонайменше годину в день на особистий розвиток.

Підтримуйте зв’язки, які Вам щось дають; покладайтеся в роботі на судження непересічних та досвідчених порадників, які допоможуть Вам на шляху.

Створіть коло людей, які досягли значно більшого успіху, ніж Ви.

Оточіть себе позитивними людьми.

Майте справу тільки з позитивними, цілеспрямованими людьми, у яких можна чомусь навчитись.

Шукайте таких людей, які хочуть від життя більшого.

Уникайте брати собі за приклад людей, які не досягли великого успіху або негативно ставляться до навколишнього світу.

Прийміть свій успіх. Так, Ви варті того, щоб рухатись вперед.

Де б Ви не знаходились прямо зараз, у Вас є можливість зробити вирішальний вибір у своєму житті.

Переможець ніколи не виходить з гри.

Ніколи не зупиняйтесь на досягнутому.

Вам необхідно стати ще ціннішим, ще більш незамінним.

Стати видатним та незамінним може кожен.

А ще у книзі Джон Шоул наводить декілька підказок, як скласти своє 30-секундне резюме – такої собі рекламної промови-самопрезентації. Дає приклади особистих установок (це як у Р.Шарми, І.Пінтосевича та ін.), які слід повторювати собі щодня (протягом 30 днів), щоб жити й рухатись уперед в гармонії з власними основними цінностями, а не врозріз з ними.

Цінною є також анкета, яка наведена в книзі «Тільки вперед!..», для того, щоб оцінити себе, аби вдосконалювати свої власні сильні сторони та нівелювати слабкі. Вона дасть можливість порівняти свою роботу й досягнення із власними бажаннями, а ще порівняти себе сьогоднішнього із собою попереднім.

То ж рада буду, якщо мій відгук надихнув Вас на прочитання книги (щонайменш:) та наступні якісні позитивні зміни у своєму житті. 

Едвард де Боно. Серйозне творче мислення.

Про самого Едварда де Боно відомо не так багато, у Вікіпедії сухі біографічні дані: народився, виріс на Мальті, там же закінчив університет, продовжив навчання в Оксфорді, пізніше і викладав у ньому, а також у Кембриджі, Гарварді, Лондоні. Наразі поряд із лекторською та консультаційною практикою багато уваги приділяє діяльності у Наднаціональній організації мислення (Supranational Independent Thinking Organization (SITO)) в Гаазі. Автор майже півсотні книг, які перекладено 35 мовами.

На сьогоднішній день я прочитала тільки одну його книгу «Серйозне творче мислення». В to-read list записала собі ще «Я правий – ви помиляєтесь» і «Шість шляп мислення». Вони є найпопулярнішими у цього автора. Книга, яку я прочитала, є, на мій погляд, вступною, проливає світло на концепцію в цілому, а вже дві інші, які я назвала вище, носять більш прикладний характер.

Прочитавши книгу «Серйозне творче мислення», хочу сказати наступне. Як медик і як психолог Едвард де Боно дійсно реалізувався, бо-ж інакше ми б не читали його книг про методи латерального мислення, нестандартного підходу до вирішення задач. Цей термін lateral thinking, який описує цілу наукову концепцію, він же і запропонував у 1960-х роках. За це йому моя подяка та за систематизацію підходів до творчості як таких, зокрема прийомів креативної роботи в групах. Але обмовлюся, що книга дуже нудна, і попри те, що автор наводить багато прикладів із життя, бізнесу, у ній багато «води».

По-перше, автор часто повторюється. До речі, в одному із відгуків про цю книгу я наштовхнулась на цікаву цитату Джорджа Бернарда Шоу про таку літературу:

«Я почав [читати] її, з великим задоволенням прочитав сторінок тридцять і тоді раптом зрозумів, що в цьому дусі автор може продовжувати до нескінченності, й нема тої сили, яка б йому завадила.»

Про цю книгу це точна істина! Тобто всі цікаві ідеї можна було б викласти більш лаконічно, доступно.

По-друге, де Боно постійно себе нахвалює, що він розробив та систематизував те, інше, і швидше за все, що так воно і є. Просто для мене такі поняття, як фокусування, метод альтернатив, метод провокаційних ідей, … існували завжди, бо ми застосовували їх усюди – і в навчанні, і в роботі. Але цінність концепції латерального мислення від того для мене не менша, тільки інформацію можна донести до аудиторії більш схематично, а не ускладнювати прості істини. Мене можуть засуджувати за такий відгук про книгу одного із «гуру менеджменту», але, погодьтесь, що мірила віртуальній темі такій, як методи творчості, не існує. Ми можемо їх приймати, можемо ставитись зі скептицизмом, можемо заперечувати, однак виміряти об’єктивність того чи іншого методу креативності нам не вдасться. Як сказав Каміль із моєї улюбленої комедії «Про що говорять чоловіки»: «Как-то он неконцептуально 100-метровку пробежал!». Так і в серйозному творчому мисленні: ми не зможемо оцінити ефективність того чи іншого інструменту, прийому, техніки творчого процесу, бо одним його результат, можливо, сподобається, а іншим – категорично ні. Для прикладу наведу критику творчості Зураба Церетелі, якому докоряють у порушенні стилістичної єдності Москви, конвеєрності у створенні власних витворів. Але ж водночас багатьом його монументи подобаються. Мені, зокрема, до вподоби його оформлення готелю «Ялта-Інтурист» на основі сюжетів кримських легенд; моя ж близька знайома вважає готель рудиментом Совка і ніякої художньої цінності в його декорі не вбачає.

І насамкінець слушно все-таки сказати про «плюси» книги. Вона дійсно може поповнити Ваш арсенал творчих підходів (мені особливо сподобався метод шести шляп мислення), цікавих виробничих та конструкторських історій. Книга особливо потрібна для топ-менеджерів-стратегів, а також фахівців, яким постійно доводиться креативити у групах, і це стосується не тільки рекламщиків, інженерів-конструкторів, а будь-якої розумової роботи в будь-яких сферах діяльності (вирішення складної робочої ситуації, втілення трансформацій у бізнес-процес тощо).

The London Coffee Festival 2016 з чайними нотками від Джейн Остен

У моїй стрічці новин у Фейсбуці промайнули геодані з Лондона одночасно декількох моїх друзів, які наразі там перебувають: хто по роботі, хто із туристичним візитом, а хто взагалі переїхав туди на постійно. Отож, звертаю увагу, що там для Вас є одна ароматна MUST VISIT POINT OF INTEREST.

Учора з’явилось оголошення, що у британській столиці з 7 по 10 квітня відбудеться щорічний фестиваль кави, який збирає її шанувальників із різних куточків світу. Він проходитиме у столичному центрі Old Truman Brewery на Бріт-Лейн. У програмі фестивалю дегустації, майстер-класи від кращих бариста, а також продаж кави й смаколиків до неї від відомих виробників Великобританії. Детальніше див. на сайті фестивалю.

І незважаючи на те, що Великобританія в першу чергу всесвітньо відома своїми чайними сортами та традиціями чаєпиття, хоча б, наприклад, five o’clock tea (вже не кажучи про Веджвудську порцеляну), я думаю, що британці просто не могли залишитись осторонь кола шанувальників кави, ні з економічної точки зору (ROE середньостатистичного coffee shop в UK варіюється в межах 28-47%), ні з точки зору класичного британця-гедоніста (бо це ж смачно, та й чай не завжди хочеться пити).

До речі, щодо чаю. Я відношу себе більше до «чайних людей»J, хоча раз на день п’ю каву. Все ж таки, на мій погляд, обидва напої – це не просто напої для тамування спраги. Це щось більше, це спілкування, тому що споживати їх наодинці не так смачно, як у приємному товаристві, погодьтесь.

Колись саме з причини своєї любові до чаю, а також до Джейн Остен, я прочитала книгу Кім Уілсон «Чай з Джейн Остен». У ній наведено дуже багато фактів з британської історії чаю, класової нерівності у споживанні цього напою (от один із фактів: бідняки купували заварку, яка була вже раніше використана, а потім висушена і заново упакована), розказано про його елітні сорти, традиції заварювання, а також рецепти приготування смаколиків до чаю. Ну, і звісно ж, книга містить багато відомостей про життя Джейн Остен, її сім’ї, знайомих, з яких вона взяла кілька образів для своїх чудових творів. Рекомендую і Вам поринути у цю ароматну подорож до старої доброї Англії.

Організатори ж Фестивалю кави у Лондоні пообіцяли сюрпризи і для шанувальників чаю. Так що усім, хто наразі у Лондоні, бажаю гарно провести час за улюбленими напоями, придбати додому щось смачненьке (бо ж один із девізів Фестивалю «Nobody likes to go home empty handed»), а я тим часом піду заварю собі чашечку гарячого ароматного Earl Grey…

The Great Gatsby Ballet - більше, ніж балет!

Учора була в Палаці «Україна» на хореографічному шоу «The Great Gatsby Ballet». І, як заявлено на веб-сторінках проекту та афіші Палацу, «це більше, ніж балет!».

Як Ви вже зрозуміли з назви шоу, це за мотивами роману Френсіса Скотта Фіцджеральда «Великий Гетсбі». Його світова прем’єра відбулась у жовтні 2014 року в Києві та мала такий успіх, що 4 квітня 2016 року Київ мав можливість знову приймати у себе цю унікальну постановку. Чим вона унікальна? Бо у ній є все, що справляє враження як на глядача простого, так і спокушеного: балет, шикарна музика із натяком на 20ті роки минулого століття, кіно у вигляді сповільненого відео на тлі балету.

Тож по черзі.

По-перше, балет: це і класичний балет, і сучасний танець. Головну роль у «The Great Gatsby Ballet» виконує український танцівник, єдиний у світі володар чотирьох Гран-прі провідних балетних конкурсів – Денис Матвієнко. Артур Гаспар (виконавець ролі Тома Бьюкенена) – соліст епатажного всесвітньо відомого танцювального гурту Kazaky. А хореограф Дуайт Роден співпрацює з цирком Дю Солей, ставить шоу для Принца, U2 та Ленні Кравіца, танцювальні сцени для голлівудських кінострічок. Творчий склад, географія постановок, у яких задіяні танцівники, багатожанровість їх репертуару – усе вражає. І хоч я не є спокушеним поціновувачем балету (мабуть, за все життя була на трьох постановках, і ті – класичні), можу поділитись враженнями тільки на рівні «сподобалось/не сподобалось». Сподобалось! Я навіть у якийсь момент уявила, що дивлюсь це дійство на Бродвеї.

По-друге, музика: ніколи б не припустила навіть, якби не прочитала на афіші, що композитором проекту є Константин Меладзе (пишу ім’я саме так, бо, даруйте, не можу збагнути, куди в його українському варіанті «ділась» літера «Н», адже ж воно походить від лат. Constans («постійний», «стійкий»)). Звукове оформлення різнопланове, емоційне, напружене. А в одному місці постановки воно майже відсутнє: у Великому залі Палацу в режимі крещендо звучали удари, і хоч не знаю, яким музичним інструментом вони досягаються – я ж-бо не музикант, але сприйняла їх наче таку собі творчу інтерпретацію ритмів серця. Це, власне, є тими різкими дисонансами, які з’явилися в американській музиці початку ХХ століття. І уявіть собі, щоб під це! «музичне» оформлення танцівникам довелось виконувати свої па. Під час цієї фактично «німої» сцени глядацький зал завмер, тому що вона виглядала і по-новаторськи, і водночас незвично, тому кожен – в силу своєї уяви – або прийняв цей авторський спец. ефект, або просто поіронізував (мені зі спини донеслось кілька жартів з цього приводу). А ще мені дуже сподобалося жіноче вокальне соло на початку та в кінці першої дії. І хоч то була фонограма (так, принаймні, було написано на афіші), але голос пронизливий, оксамитовий, зрілий, розкотистий, чимсь мені схожий на Ніно Катамадзе, хоча це, звісно, не вона. Власне, К.Меладзе мене «розчарував» … в хорошому значенні :-): я ж-бо вважала його попсовим композитором, а тут таке музичне відкриття для мене.

По-третє, кіно. Як я вже згадала вище, на тлі усього балетного шоу постійно йшов відповідний кожній сцені відеоряд. Він був у режимі сепія, кадри сповільнені, і це не уривки з якогось фільму, а це абстрактні відео-картини в стилі модерн, на тлі яких розгортаються події роману Френсіса Скотта Фіцджеральда «Великий Гетсбі». Якщо не знати твору, то, повірте, хореографічне шоу, навіть з цим відеорядом, не допоможе детально розібратися у сюжеті, і глядач зрештою бачить три вбивства (Міртл Уїлсон, Гетсбі та ревнивого чоловіка Міртл – Джорджа) на підґрунті кохання та ревнощів. Але слід віддати належне, що за допомогою танцю, музики, відеоефектів Ви, принаймні, зрозумієте настрій тієї чи іншої сцени – це так само, як слухати пісні про любов іноземною мовою, якою не володієте: Ви все одно – через силу емоцій виконавця – відчуєте ноту щасливу чи сумну, вірну чи зрадливу, самовіддану чи примхливу…

Але осад на душі після завершення хореографічного шоу практично такий самий, як і після прочитання роману: допоки в світі будуть існувати марнославство, заздрощі, підступність, зрада, доти люди будуть грішити, зашкоджуючи при цьому, в першу чергу, іншим людям, а вже потім (роздумую суто по-філософськи) – собі…записуючи недобрі вчинки до карми.

Кримінальне чтиво від Уілкі Коллінза. Роман «Місячний камінь»

Учора захотілося почитати якийсь детектив, але такий, щоб після прочитання не розчаруватись. У моєму розумінні людини, яка не є шанувальником масової детективної літератури, правильний детектив – це класичний детектив. Отож, після вчорашнього читання-на-одному-подиху скажу: якщо Вам захочеться почитати правильний класичний детектив, рекомендую роман англійського письменника Уілкі Коллінза «Місячний камінь». Цьому є дві причини:

По-перше, за визначенням Томаса Еліота, це найперший, найдовший та найкращий детективний роман в англійській літературі.

По-друге, роман містить ознаки, які стали атрибутами класичного детективу, взятими пізніше на озброєння такими майстрами детективного жанру, як Артур Конан Дойль та Агата Крісті.

Роман досить відомий, є декілька екранізацій, але я наразі ще жодної не бачила: якось трохи побоююсь зіпсувати враження, бо сам по собі сюжет роману – вище будь-яких похвал, а персонажі – й поготів. Попри широке коло колоритних характерів найбільше мені сподобались двоє: нишпорка Кафф зі Скотланд-Ярду та дворецький Габріель Беттередж. Ну, про нишпорку розказувати не буду, бо його архетип класичний, повторюсь: простак з дуже видатними здібностями (пам’ятаєте, як там було у лейтенанта Коломбо?:-). А от Беттередж – просто диво. Він постійно у розмовах любить пригадувати свою покійну дружину як зразок непостійності, впертості у дрібницях, тобто, на його думку, як зразок жіночої логіки. Але в кінці кінців він говорить так:

«- Понаблюдайте свою супругу в течение двадцати четырех часов. И если за это время она не выкажет ни единого противоречия, то... помогай вам Бог: вы женились на чудовище!»

І у цій фразі весь Беттередж:)

То ж хто не читав роману, заздрю Вам. Тут Вам і стародавні індійські прокляття, і чарівливі описи англійської Тмутаракані, і любовний трикутник, і неочікувана розв’язка – власне усе, щоб провести гарно час за читанням.