Карен Лє Бійон. Французькі діти їдять все. І ваші можуть

Нещодавно я опублікувала перший допис про систему виховання у Франції, поділившись своїми враження від книги Памели Друкерман «Французькі діти не плюються їжею». У продовження теми французького батьківства сьогодні розкажу Вам про досвід ще однієї мами із Північної Америки, канадки Карен Лє Бійон, яка вийшла заміж за француза і на один рік із чоловіком та двома маленькими доньками переїхала жити до Франції, у Бретань.

Книги Памели Друкерман «Французькі діти не плюються їжею» та Карен Лє Бійон «Французькі діти їдять все. І ваші можуть» – на одну й ту ж тематику, але писали їх дві жінки з різним світоглядом, різними життєвими обставинами, обидві без педагогічної освіти, проте які доступно поділились своїм досвідом у вихованні дітей.

На мій погляд, спільні риси цих книг водночас є і їхніми відмінностями. По-перше, два бестселери побудовані на порівнянні двох культур через призму харчування та виховання дітей: у Памели Друкерман – американської та французької, у Карен Лє Бійон – відповідно канадської та французької. Але якщо Памела поїхала з бізнесово-гамірливого Великого Яблука до релаксуючого Парижа, то Карен – з Ванкувера (який, до речі, вважається одним з трьох найкомфортніших для життя міст у світі!) – у французьке село, де часто йдуть дощі, а навколо зарості вереску й торфові пустища. Тобто умови проживання, у які вони потрапили, вже в принципі були різними.

По-друге, хоча цей фактор варто було б поставити на перше місце, – американка Памела вийшла заміж за британця, тобто для нього, як і для неї, французький стиль виховання дітей був невідомим до переїзду в Париж. У Карен ситуація складніша: її чоловік – француз, і після переїзду з Канади подружжя оселилося у Бретані в тому ж селі, де живе його багаточисленна родина, у тому числі батьки чоловіка:-) Тому й не дивно, що вся книга у Карен пронизана роздумами типу: «свекруха зробила зауваження – що робити?». Якщо чесно, то на обкладинці книги Лє Бійон я б ще ім’я її свекрухи поставила, бо вона ж фактично була «науковим керівником» авторки книги, туди ж включені і її рецепти страв.

Карен весело й дотепно описує свої непорозуміння зі свекрухою щодо виховання та харчування дітей. Ніякої драми обидві з цього не роблять – в кінці кінців невістка навчиться готувати донькам страви їхньої французької бабусі, і рецептами яких вона поділилась в останньому розділі книги. А ще, варто сказати, що у процесі «виховання» Карен-невістки брали участь й інші члени родини чоловіка, його французькі старі друзі та всі, кому не лінь:-) Тут лаконічно ставлю «смайлик», бо сподіваюсь на Вашу фантазію, щоб далі уявити, як авторці книги було складно одночасно і дітей виховувати у французькому дусі, й самій змінитись та змінити власне харчування, і чоловіка з його матір’ю не «покусати» ;-)

Книгу Карен Лє Бійон варто прочитати вже хоча б заради того, щоб почати більше цінувати своїх рідненьких, тутешніх свекрух:-)

На мій погляд, книга Лє Бійон «Французькі діти їдять все» стосується харчування якраз більше, ніж книга Друкерман «Французькі діти не плюються іжею», хоча в цілому остання мені сподобалась більше. На основі своїх пошуків та помилок Карен Лє Бійон сформулювала декілька правил для своєї сім’ї. Для тих, хто захоче прочитати книгу, я не заспойлю її, перелічивши у цьому дописі всі правила Карен, бо книга насправді містить дуже багато прикладів, підказок, «лайфхаків» так би мовити. А решті мамочкам, яким вже сьогодні потрібна відповідь, а часу на прочитання книги нема, я намагалась тут їх навести тезисно.

Правило №1: Батьки – єдині, хто відповідає за «харчове» виховання та освіту своїх дітей!

Ми повинні встановити правила у сім’ї та дотримуватись їх. Наприклад, дозволяємо дітям брати без дозволу фрукти, але хай просять дозволу щодо інших продуктів. Хай діти самі вибирають, які овочі їм їсти сьогодні, але не дозволяємо їм складати меню в цілому. Коли подаємо їжу на стіл, маємо запрошувати впевнено: «Сьогодні я приготувала щось смачненьке!», а не запитуємо у дитини: «Ти йдеш їсти?» Діти повторюють за батьками, а не виконують накази, тому в першу чергу батьки мають правильно харчуватись й бути прикладом для своїх дітей.

Правило №2: Їжа – не іграшка, не приз, не засіб втішити дитину чи переключити її увагу.

Це правило можна було б залишити без коментарів, бо й так все зрозуміло, та й у Памели Друкерман написане те саме. Але є ще три важливі поради від Лє Бійон: 1. Ми повинні навчити дітей вибирати «правильні» продукти, а не уникати «неправильних»! 2. Діти повинні засвоїти, що їжа приносить задоволення, але «заїдати» неприємні емоції не можна. 3. Спочатку ми їмо овочі, а потім десерт. Не можна використовувати десерт як нагороду: «Їж овочі, а то не отримаєш десерту».

Правило №3: Що їсти та коли, вирішують батьки. Діти їдять те саме – ніяких спеціальних страв

Важливо дотримуватись режиму харчування: 3х разового – батькам, 4х разового (тобто з полуденком) – дітям. Батьки не готують страв «на замовлення» дітей. Подаємо страви маленькими порціями. Якщо дітям не подобається страва, хай не їдять – з голоду не вмруть.

Правило №4: Їжа – це спілкування. Хоча б один прийом їжі в день має бути в колі сім’ї.

Під час трапези відключаємо телевізор, радіо, мобілки, … Ведемо бесіду, як пройшов день, про їжу, яка вона сьогодні на смак. І на столі має бути хоча б одна улюблена страва дітей.

Правило №5: Урізноманітнюємо меню. Не готуємо одну головну страву частіше одного разу в тиждень

Діти люблять сир, пропонуємо кожного разу різні сорти – хай дегустують. Якщо їм подобаються макарони, готуємо їхні різні варіації, а також соуси, заправки. А вищий кулінарний пілотаж мами – це, по-моєму, щоразу готувати страви різних кухонь світу (черговий тиждень – нова кухня).

Нову страву, інгредієнт  не маскуємо – їх має бути видно. Їх краще взагалі оформляти у вигляді мордочок або барвистих пейзажів на дитячій тарілці.

Правило №6: Страва може не подобатись, але скуштувати її обов’язково

За даними досліджень, на які спирається Лє Бійон, дитині потрібно скуштувати страву НЕ МЕНШЕ 12 РАЗІВ, перш ніж вона погодиться її з’їсти.

Період неофобії починається у дітей з 2-3 років, тому починаємо привчати до нових смаків якнайраніше. Дітей не можна примушувати їсти чи доїдати все з тарілки. Треба пропонувати нове так: «Спробуй, тобі сподобається!» А якщо не подобається, то: «Нічого, ще розпробуєш, коли підростеш». Нова страва має бути на столі поряд зі знайомими та улюбленими стравами. Її слід сервірувати маленькими порціями – для «дегустації».

Правило №7: Не більше одного перекусу за день (і не за годину до їжі). Зголодніти – це нормально

Французи кажуть «ні» дробному харчуванню. У французів існує лише один великий перекус – це полуденок. Ніяких перекусів!!! Вода – також їжа, і батьки мають привчити дітей пити воду, а ще – відрізняти голод від спраги.

Правило №8: Готуйте та їжте без поспіху. Правильне харчування – повільне харчування

Вже із самого правила випливає «ні» фаст-фуду!!!

Дітям властиво їсти повільно, і цьому саме батькам необхідно вчитись у своїх дітей.

Вибір продуктів не повинен залежати від кількості калорій, а від того, наскільки він корисний та смачний. Ніхто не погладшає від такого позитивного ставлення до їжі!!!

Гарну атмосферу для трапези можуть створити й самі діти, якщо батьки долучать їх до сервірування столу.

Правило №9: Їжте «справжню», домашню їжу. Солодощі прибережіть для особливих випадків. (Напівфабрикати «справжньою» їжею не вважаються.)

Правило №10: Правила – не догми. Час від часу їх можна порушувати.

Їжа має бути насолодою, а не причиною стресу! – І це правило я собі повторюю щоразу, коли мій син в черговий раз плюється на мене кабачковим пюре))))

У кінці книги, як я вже писала вище, наведено декілька рецептів французької кухні. Щоб полегшити їх приготування авторка рекомендує придбати Baby Cook: і пароварка, і мультиварка, і блендер – все в одному пристрої. Бо ж дітей ми будемо привчати до нових смаків, починаючи ще з прикорму, тобто разом з пюре та супами.

Одразу обмовлюсь, своєму сину Вішисуаз я ще не готувала :-) Але, погодьтеся, що такі кулінарні назви із переліку Лє Бійон, як Crêpes, кіш, гратен, буйабес, клафуті збуджують гастрономічну уяву та підвищують апетит:-) Колись і ми з синочком доростемо до такої високої кухні, і до нашого гран-меню поступово додаватимуться все більше й більше нових страв та продуктів. А поки що ми застрягли на якійсь n-ій ітерації «12-ї» дегустації кабачкового пюре:-)